Home » Новини » Версії іф » З кожним роком у нас все менше пільг, – прикарпатський чорнобилець

З кожним роком у нас все менше пільг, – прикарпатський чорнобилець

З кожним роком у нас все менше пільг, – прикарпатський чорнобилець

Зазвичай, вже так склалося в нашій державі, що є ряд подій, про які говорять лише один раз в році. Це стосується і біди, яка спіткала Україну та сусідні держави 32 роки тому. Щоб дізнатися як живуть прикарпатські чорнобильці журналістка поспілкувалася з ліквідатором аварії на ЧАЕС Миколою Левицьким, пишуть Версії з посиланням на Правду іф.

«Про таких як я згадують лиш один раз в рік, – каже пан Микола. – Зберуть нас 26 квітня, згадають померлих, скажуть декілька слів. І все».

З таких слів розпочалася моя розмова з ліквідатором аварії. Чоловік був у зоні відчуження всього місяць, але каже, що таке не забувається ніколи. Відразу після аварії понад 8 мільйонів людей були опроміненими і близько 155 тисяч кв. км. територій було забруднено. Реактор продовжував випромінювати радіацію ще майже місяць, доки його не закидали сумішшю піску, свинцю, глини і бору.

«Тоді була така влада,що хотіла приховати вибух, але сусідні країни зафіксували високий рівень радіації і забили на сполох. Пам’ятаю, коли я приїхав у Київ і мені розповідали, як місцевих мешканців вивозили із Прип’яті без жодних пояснень. Людям навіть казали, що вони сюди повернуться. Але вертатися не було вже куди», – згадує Микола.

З кожним роком у нас все менше пільг, – прикарпатський чорнобилець

У 1986 році, коли трапилася аварія прикарпатець був ще молодим, неодруженим хлопцем. І навіть не думав, що через рік після такої страшної трагедії йому доведеться поїхати туди, де рівень радіації зашкалює, де навіть здоровій людині небезпечно знаходитися.

« Я був у Чорнобилі з 1 листопада по 1 грудня 1987 року. Я тоді працював у м. Надвірна в АТП-2258 водієм. От мене і відрядили з роботи для ліквідації аварії на ЧАЕС. Так як я був водієм, то возив з Києва, а точніше з ПАТ «Укрбакалія» продовольчі товари людям, які працювали там: пожежникам, лікарям та всім, хто залишився», – розповідає чоловік.

Питаю чи не було страшно, адже там була велика радіація, і навіть короткий візит у Чорнобиль міг позначитися на здоров’ї. Пан Микола каже, що ніхто нікого не питав ні про страх, ні про бажання.

«Сказали їхати і все. Ніяких відмовок. У Чорнобиль відправляли усіх: лікарів, пожежників, навіть хлопців з армії – вони там сміття вивозили. Чесно навіть не знаю хто там скільки часу пробув. Нас з Надвірної відряджали на один місяць», – каже ліквідатор.

Сьогодні 32 роки з дня тієї жахливої трагедії. Всі ліквідатори щонайменше зазнали впливу радіації та втратили здоров’я, але влада про це не пам’ятає.

«Відразу як я приїхав з Чорнобиля, кожному ліквідатору давали один раз в місяць так званий пайок. Кожен мав список з продуктами, і згідно того списку продавець в магазині видавав нам продукти. Там була кава, згущене молоко і навіть ікра, на той час це був дефіцит. Пізніше мені дали посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС (ІІ категорія). А коли у мене народилися діти, то їм також дали посвідчення дітей ліквідатора аварії, воно було дійсним до 18років», – розповідає чоловік.

Миколі Левицькому 56 років, уже чотири роки чоловік на пенсії. Каже, що ліквідатори аварії на ЧАЕС мають пільгу і можуть швидше піти з роботи. Але не все так просто. Чоловік півтора роки їздив по судах, щоб вийти на пільгову пенсію.

«Я знав свої права і розумів, що можу вийти на пенсію на 8 років раніше. Для цього достатньо було лише принести усі відповідні документи., які підтверджують моє перебування у Чорнобильській зоні. Але Надвірнянський пенсійний фонд постійно шукав якісь нові відмовки і щоразу в мене вимагали нові довідки. Спершу мені сказали принести виписку з наказу. Потім коли я приніс той документ, мені сказали принести шляхові листи. Але як можна зберегти ті листи з 1987 року, якщо підприємства де я працював АТП-2258 немає вже. Я подав до суду. Був суд у Надвірній, а потім у Львові. І тільки Львівський апеляційний суд задовольнив мій позов. Я ніколи не міг подумати, що маючи посвідчення ліквідатора, виписку з наказу і документ, що я був у Чорнобилі, не зможу піти на пенсію без рішення суду», – каже Микола Левицький.

За 32 роки багато часу пройшло. В державі помінялося багато керівників. Але жоден президент,  жоден Кабінет Міністрів не йшов на зустріч чорнобильцям. Влада на місцях теж не особливо переймається долею  ліквідаторів.

«Коли я працював у Делятинському МВК вчителем водіння, то районний відділ освіти раз в рік виділяв одноразову матеріальну допомогу. Знаєте, якщо районна влада згадує про нас хоча б в річницю аварії, то місцеві можновладці взагалі ніяк не підтримують. У них ніколи немає грошей. Пам’ятаю, як два роки тому, коли відзначали 30-річчя з дня аварії на ЧАЕС, була постанова райради, що усі місцеві голови мають дати грошову допомогу чорнобильцям. В усіх селах таку допомогу люди отримали, а у Білих Ославах ні. У селі є п’ять або шість ліквідаторів, але грошей не отримав ніхто», – каже чоловік.

І додає, що багато пільг познімали без жодних пояснень. Була колись пільга на ліки, давали безкоштовні путівки на лікування у санаторій, зараз цього всього немає. Залишили безкоштовний медичний огляд, але тут теж є обмеження, ним можна скористатися один раз в році. Є ще пільга на електроенергію і один раз в місяць держава виділяє на харчування 230 гривень. Це навіть допомогою чи пільгами назвати важко. Це подачки, щоб не казали ніби держава нічого не дає.

З-поміж усіх трагедій, які спіткали людство за всю історію Чорнобильська катастрофа не має аналогів. Перш за все, вона залишила ризики для здоров’я людей. Поряд із нами живуть люди, які 32 роки тому були там і ліквідовували наслідки аварії, але з кожним роком їх стає менше. Нам залишається лише надіятися, що скоро влада почне дбати про чорнобильців і згадуватиме їх не лише 26 квітня.

 

Джерело

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

x

Check Also

Тіна Кароль перемогла свій давній страх (ФОТО)

Відома співачка з Івано-Франківська Тіна Кароль вирушила до Лондона, де поборола свою фобію. Тренерка Голосу країни ...